Чарівний Приорільський край! Овіяний легендами, оспіваний поетами, він бере свій початок із сивої давнини, із часів козацької вольниці і славиться зеленими лісами і дібровами, духм"яними степами, щедрими богатствами надр і найчистішою на Україні блакитною Оріллю. Ще в ІУ тис. до н.е. наші далекі предки почали освоювати землі цього благодатного краю. Царичанський район розташований у північно-західній частині Дніпропетровської області, по березі Дніпродзержинського водосховища, в степовій зоні України, по середині течії річки Дніпро, на берегах мальовничої Орелі, за 80 км від обласного центру. Межує з Петриківським та Магдалинівським районами області і з Кобеляцьким районом Полтавської області.
Займає територію у 90299 га, або 2,8% площі області.
Рельєф місцевості, в основному, рівнинний, сформований близько 280 тис. років тому ( Царичансько-Бородаївський льодовик).
У центральній частині є невеликі лісові масиви площею 35 кв.м розташовані вздовж р.Оріль.
У районі розвідані запаси бурого вугілля, торфу, природного газу та мінеральної води. Перші три види корисних копалин за обсягами малорентабельні для широкого використання. Лише столово-лікувальна мінеральна вода під назвою "Царичанська" користується попитом у багатьох регіонах України.
Царичанський район як територіально-адміністративна одиниця виник 5 жовтня 1923 року у складі Полтавської губернії. З 1932 року є частиною Дніпропетровської області.
Буремні події XIX та XX століть на просторах колишньої Російської імперії та СРСР не обминули і Приорілля. Війни, економічні та адміністративні реформи, голодомори та революції Приорільський край то піднімали, то руйнували. На фронтах другої світової війни 1939-1945рр. воювали більше 9,5 тисяч чоловік. Більше 3,5 тисяч загинули. Понад 5 тисяч жителів район були нагороджені бойовими орденами і медалями.
У 1941-1943рр. район було окуповано німецько-фашистськими військами. У районі діяли підпільні організації "Воля" у с.Юр'ївка та "Балтика-"213" у с.Ляшківка. Було страчено і загинули в концтаборах за роки окупації 88 чоловік.
94 наших земляків воювали в Афганістані впродовж 1979-1989рр., один із них загинув, два стали інвалідами.
Господарства району спеціалізуються на виробництві рослинницької та тваринницької продукції та їх переробці, підприємства якої розташовані в селищі Царичанка. За формою власності ці господарства та підприємства є колективними, фермерськими та акціонерними. В районі на базі колишніх 14 КСП створено 15 товариств з обмеженою відповідальністю, одне - закрите акціонерне товариство, 13 виробничих кооперативів, 86 селянських
( фермерських) господарства з орендними відносинами. Загальна площа земель, якими вони користуються , становить 73,3 тисячі га.
У районі майже 10 тисяч га зрошувальних земель.
На території району розташовано 49 населених пунктів, які адміністративне підпорядковані 12 сільським та одній селищній радам.
У сі населені пункти району зв"язані шляхами з твердим покриттям. Шляхи є проїзди йми для всіх видів транспорту в будь-яку пору року.
Населення району становить 30,6 тисячі чоловік. Серед них: українці, росіяни, білоруси, молдовани, грузини, вірмени, азербайджанці, казахи та інші.
На території району діє 18 загальноосвітніх шкіл, в яких навчається 4433 учні (10 повних середніх, 7 неповних та одна початкова), а також ПТУ-89.Всі навчальні заклади- державні.
Працюють 15 фельдшерсько-акушерських пунктів.
На берегах р.Оріль розташовані 30 туристичних баз, 9 оздоровчих таборів, 1 спортивно-оздоровчий табір, " а також геріатричний с.Могилів.
У районі діє 16 будинків культури, 5 клубів, школа мистецтв, 20 бібліотек. є 20 кіноустановок. Діє районний Будинок творчості школярів, спортивний клуб "Оріль", дитячо-юнацька спортивна школа, районний народний історико-краєзнавчий музей та 15 музеїв і музейних кімнат при школах району.
отири заповідні зони: гора Калитва (400 га лісу), озеро "Довге" біля с.Бабайківка (5,8 га), урочище "Лелія" у с.Турово (З0 га) та декоративний сад у с.Ляшківка приваблюють чисельних екскурсій та відвідувачів.)
На території району 125 пам"ятників археології, 42 пам"ятними історії та культури. Залишки Української укріпленої-лінії (1731-1733рр.) у селах Рудька, Залелія та смт.Царичанка і комплекс Китайгородських церков, які є найстарішими архітектурними спорудами Дніпропетровщини: Успенська (1754р.), церква-дзвіниця Св.Варвари (1756 р.), Миколаївська церква (1757р.) Приорілля прославили уроженці району: Герої Радянського Союзу -Ілля Минович Шишкань, Михайло Авер"янович Панікаха, Михайло Ілліч Вороний (Вороній) та Дмитро Павлович Назаренко, повний кавалер орденів Солдатської Слави Федір Андрійович Кривоніс та Герої Соціалістичної Праці- Микола Петрович Черниш, Наталка Яківна Продай, Наталка Іванівна Мацак, Іван Григорович Жалило Марія Антонівна Довга, Віталій Іванович Костенко.
Своєю творчістю прославили край поети: Павло Матвійович Усенко, Олександр Феодосійович Зайвий, Михайло Григорович Дяченко, Степан Степанович Назаренко (Олекса їжак), письменники: Павло Андрійович Оровецький, Василь Павлович Сологуб, Іван Андрійович Багмут, Йосип Андрійович Багмут, Олексій Трохимович Васильківський та Олександр 1
Ти дивна, як легенда невмируща….
Історична довідка
Щодо походження назви Царичанка існує кілька версій. У тритомному словнику Брокгауза - Єфрона це слово трактується як похідне від «царина», тобто, простір родючої землі, на якому випасають худобу. «Топонімічний словник - довідник Української РСР (автор М. Т. Янко) назву Царичанки пояснює від молдавського «царицина». Краєзнавець І. Савельєв вважає, що це слово утворилося із двох тюркських слів «сари» і «чан» - «жовта улоговина». Кочівники так могли називати долину біля підніжжя г. Калитви, звідки дощові й талі води розмивали глину.
Водний басейн Дніпра та головних його приток, в тому числі р. Оріль, помірно-континентальний клімат і надзвичайно багаті природні ресурси визначили дуже раннє заселення краю, про що свідчать численні археологічні пам'ятки.
Археологічні залишки поселень первісних людей у Царичанці датуються III тис. до н. е.
З XII ст. р. Оріль була природньо-адміністративною межею між «Диким полем», де панували кочівники, та територією Переяславського князівства Київської Русі. З XVIII ст. вона відділяла землі Гетьманщини (приорільське правобережжя) від земель Війська Запорізького Низового (лівобежні поорільські землі).
В 1399 р. у районі сучасної Царичанки (між річками Оріль та Ворскла) відбулася полика битва між литовським військом під керівництвом князя Вітовта та татарськими військами під орудою Тімура. На боці литовців воював воєвода Бобрик-Волинський, який з Дмитром Донським розбив монгольське військо хана Мамая на Куликовському полі у 1380 році. В цій битві Бобрик-Волинськии і загинув.
Перша документальна згадка про Царичанку належить до 1604 року. Це найстаріїлий поселений пункт Дніпропетровської області.
Царичанка згадується у «Літописі Самійла Величка», «Літописі Самовидця», «Історії Русів», у працях відомих істориків: М. Костомарова,
О. Скальковського, Д. Яворницького, Д. Багалія, Н. Полонської-Василенко,
С. Соловйова, М. Грушевського, О. Апанович, В. Голубуцького,
А. Лазаревського. Це підтверджує її роль у другій половині ХУІІ-ХУІІІ століттях, як важливого економічного, торговельного і військового центру в обороні України від набігів орд кримських татар та освоєння південних районів Російської імперії.
З 1674 по 1764 роки — сотенне містечко Полтавського полку.
У 1687 р. була опорною базою походу російсько-українських військ під керівництвом князя В. Голіцина і гетьмана І. Самойловича на Перекоп.
У 1736 році тут перебувала штаб-квартира російсько-української 52 тисячної армії, яка в черговий раз (тепер під керівництвом фельдмаршала Мініха) ішла завойовувати Крим.
У 30-60-х роках XVIII ст. — Царичанка — фортеця у системі Української укріпленої лінії, покликаній стримувати майже щорічні набіги орд кримських татар на українські землі.
У 1771 році тут збирались війська у кримський похід під керівництвом князя В.Долгорукова (російсько-турецька війна 1768-1774 р.р.).
У 1780 році у Царичанці проживав деякий час відомий російський полководець О.В.Суворов, лікуючись після поранення під Очаковим і інспектуючи стан оборонних споруд у Царичанці.
У 1769-1770 р.р. тут відбулося велике повстання рот пікінерів Донецького пікінерського полку.
Під час подорожі імператриці Катерини II у 80-х роках XVIII ст.. до Криму, передбачався заїзд її до Царичанки, Кобеляк і Кременчука. Лише в останній момент подорожі було вирішено продовжити її по Дніпру. Це ще раз підтверджує роль і місце Царичанки в житті південних земель Російської імперії у XVIII ст.
У Царичанці у 1718 році проживало трохи менше 1000 чол. (лише чоловіків-козаків — 382 чол.).
Для порівняння: за списком 1723 року у Києві проживало 1469 жителів. З них: багатих — 119 чол.; бідних вдів — 126 чол., тих, хто мав лише хату, — 925 чол.
У 1775 році Царичанка стає повітовим містечком і центром одноіменного повіту.
Впродовж XVIII ст. Царичанка була місцем перебування митниці, через яку проходило більшість товарообігу України з Кримом і навпаки (особливо сіль). У цьому її місце в економічному розвитку Гетьманщини.
У XVIII у Царичанці був карантинний пункт, де подорожні з півдня повинні були перебувати певний час, аби не занести в Україну і Росію чуму і інші епідемічні хвороби. Це було і з депутацією запорізьких козаків на чолі з Сидором Білим, яка у жовтні 1774 р. направлялась у Петербург і три тижні сиділа на Царичанському карантині, перш ніж продовжити путь.
З 1794 по І 797 роки Царичанка носила назву Олексопіль II.
У кінці XVIII - на поч. XIX от. у Царичанці проводились 4 ярмарки: кирилівська, серединопісна, іванівська та євстафіївська. Тільки за містове на них збирали більше 300 карбованців. Торгували хлібом, худобою, ремісничими виробами.
У 1896 році тут теж відбувалися тижневі ярмарки: зимова — 12-19 січня, весняна - 28 квітня — 4 травня, літня — 18-25 червня, осіння — 14-20 вересня.
У 1896 році у Царичанці було 685 дворів, проживало — 2065 чол. і 2280 жінок. 12 вітряків, 17 кузень, 3 олійниці. 2 вітряні круподерки, 4 крамниці для продажу бричок і кінської збруї, 4 бондарні, 3 корчми. З постоялі двори і 1 погріб для продажу російських вин. 4 церкви, єврейський молитовний дім, громадська богодільня. 2 церковно-приходські школи, медпункт, 3 магазини, волосне правління. 25% від населення Царичанської волості — купці.
Нереалізований перед першою світовою війною і після другої — проект будівництва залізничної гілки Новомосковськ — станція Бутенки з залізничною станцією «Царичанка». В цьому теж її значимість для розвитку краю у XIX - XX ст.
Населення Царичанки у 1912 році становило більше 9 тис. чол.
З 19212) року Царичанка стає районним центром Царичанського району в Полтавському окрузі, а з 1932 року — районним центром у межах Дніпропетровської області.
З 18 вересня 1941 року по 23 морженя 1943 року Царичанка була окупована німецько-фашистськими військами.
В 1956 році Царичанці встановлено статус селища міського типу.
Подальший розвиток сучасної Царичанки пов'язаний з розвитком рослинництва, тваринництва та переробних галузей продукції сільського, господарства. Візитною карткою селища стала відома і за межами України мінеральна вода «Царичанська».
Наявність 11 баз відпочинку та туристичних таборів, розташованих навколо Царичанки, створюють вигідні умови для подальшого розвитку екологічного туризму.
Басейн річки Оріль у середній та нижній течії являє собою унікальний природний комплекс, який не має рівних собі в Дніпропетровській області. В його межах зберігаються унікальні природні екосистеми заплавних дібров, соснових лісів, піщаного степу, лучних просторів з надзвичайно багатим флористичним різноманіттям, заплавних озер та лиманів.
За висновками багатьох науковців Приорілля, в тому числі і територія сучасної Царичанки, за сукупною значимістю природної га історико-культур-ної спадщини заслуговує найвищого охоронного статусу і повинно стати одним з кращих природно-заповідних об'єктів України, нарівні з такими перлинами, як Карпатський національний парк, національний парк «Подільські Товтри».
На підставі матеріалів науковців Президентом України був виданий Указ № 79/94 від 10.03.1994 року, згідно з яким Приорілля, в тому числі і територія сучасної Царичанки, включено до переліку територій, зарезервованих для наступних заповідників.
Анатолій БІЛОКІНЬ
Грізні сорокові
Мирна праця перервалася в 41-му, на фронт пішло понад 2000 жителів Царичанки. Більше 900 царичан полягли у боротьбі з фашизмом.
18 вересня 1941 р. німецькі загарбники підійшли до території району. Цьому передували оборонні бої, які вели радянські війська силами 255-і стрілецької дивізії. Окупаційному режимові кожна селянська сім'я за рік повинна була здати 820 л молока, 16 курей, 175 яєць, по 3 кг шерсті з вівці чи кози, одну хутряну шапку, пару білизни, простині, наволочки, вишитих рушники та оди.; кожух з трьох сімей; за собаку - 35 марок, за кішку - 15 марок податку. Впродовж окупації від недоїдання та хвороб у Царичанці померло близько 530 жителів. З району на примусові роботи вивезено до Німеччини більше 500 За підпільну діяльність було 93 чоловіки. По Цари-сільраді діяло 24 підпільники.
Напередодні війни у районі діяли 64 колгоспи, було 56 вітряних членів, 19 механічних, 6 олійниць, 96 грузовиків, 49 стаціонарних двигунів внутрішнього згорання, 27 молотарок, майже 3 тис. корів, близько 2.5 тис. робочих волів, майже 3 тис. свиноматок, близько 4 тис . коней , більше 10 тис. овець.
У 1944 р. діючими лишилося 20 тракторів, 6 автомобілів. Нашому району було завдано збитків на 658 млн. 193 тис. крб. У Царичанці вціліло 7% житлового фонду. Майже до середини 60-х років довелося відбудовувати зруйновне
23 вересня 1943 р. війська Степового фронту під командуванням І. С. Конєва визволили Царичанка.
Інші населені пункти району . Це були з'єднання 14-І Гвардійської стрілецької дивізії ім. Яна Фабриціуса та 7 1-ї дивізії.
Вода, що живить життя
….З дитинства чули ми про живу воду і звикли сприймати це поняття як казку. Але жива вода дійсно існує. Знайти їїможна в мальовничому Приорільському краї, багатому на луки та озера. А від себе скажу: жінки там
надзвичайно вродливі. З однією мені вдалося поспілкуватися, і вона повідала мені про воду, яку дійсно можна назвати живою.
- Згадаймо легенду ...Стріла, пущена невірною рукою, влучила молодому мисливцеві саме в груди... Юнак поринув поглядом у синє небо, думкою попрощався з життям." і раптом, відчув неабияку полегкість. Йому здалося, що земля вологою своєю відродила втрачені сили, зупинила кров, втамувала біль.
Юнак підвівся і пішов по вогкій землі вглиб яру, де натрапив на невелику печеру. Зацікавлено оглянувши її, руками почав розгортати глину та пісок на дні печери. Вражені, товариші кинулись йому допомагати, і раптом з-під їхніх рук весело хлюпнуло джерело та задзвенів струмок, побігши яром..."
- Є в цій легенді вигадка, але є і правда. "Царичанська" мінеральна вода - це добра слава щедрого Приорільського краю. Наша вода екологічно та мікробіологічне чиста, добувається з артезіанської свердловини глибиною 108 м і за своїми цілющими властивостями є однією з найкращих лікувально-столових вод України.
Як давно добувається ця чудова вода?
- У цьому році заводу виповнюється ЗО років. Для води -це не такий малий термін. І протягом цього періоду вона має постійний якісний склад.
Матвійович Скрильников - з'явився в містечку 1864 року. У 1906 році медичну допомогу в Царичанці, Китайгороді та Ляшківці надавав лікар Микола Олексійович Соло-маха. Начальником царичанського поштово-телеграфного відділення в цей час був Віктор Павлович Іовець-Терещенко. Земським начальником другого відділку, куди входила і Царичанка, був капітан запасу Григорій Іванович Волнянський, а царичан-ським волосним старшиною - селянин Полікарп Іванович Кузема.
До І89- року населення містечка зросло до 3664 осіб. Більшість царичанських господарств (291) були дрібними та середніми (І86). Так, із ?ЗІ господарства 138 володіли тільки садибами або не мали й клаптика землі, у І53-х було по з десятини, у І86-х - менш ніж по 6 десятин і в стількох
же - до 9 десятин. Півсотні господарств мали по 15 десятин, а лише два володіли 5О десятинами. Багато малоземельних та безземельних селян, щоб прогодуватись, ішли в далеку Таврію на заробітки. Таких людей у Царичанці в 1890 році налічувалось 338, а наймитували тоді 150 чоловік.
А вже на 1896 рік у 685 місцевих дворах проживало 2065 чоловіків і 2280 жінок. Багато з них займалися торгівлею, загалом у Царичанській волості купецтво становило 25% від усього населення. Тоді в містечку діяло І2 вітряків, Іу кузень, з олійниці, 2 вітряні крупорушки, 4 бондарні, 4 крамниці, що торгували бричками та кінською збруєю, З інші магазини та погріб, де продавали російські вина, з корчми, з постоялі двори. До 4 православних храмів додався єврейський молитовний будинок.
Легенда про р. Оріль, яку записав у свій час відомий краєзнавець Л. П. Білоусов.
Колись давним-давно річки нашої і в помині не було. Довкола тільки степи неозорі слалися та місцями чорні ліси і терновища кучерявились, і лише де-не-де озера моренні та балки степові просинь неба у водах своїх відбивали.
Біля одного з таких озер, на землях, віддалених від ворожих становищ, багатих випасами та дичиною, поселилися пристарілі козаки-січовики, що вже не в змозі були в походи ходити, край свій боронити. Поставили курені-зимівники і стали собі віку свого доживати. А звісно, поки живі, то про живе думали, для життя дбали: землю орали, худобу випасали, звіря й птицю полювали, рибу ловили та всяку ягоду збирали - собі на потребу та й братству-козацтву із своїх статків дещо виділяли. Згодом біля них і інші поселення стали осідати, житла будувати (одні від панів, інші - від ворожих набігів спасались, у глухих місцях поховались).
Та не сподобалось це змієві багатоголовому, лиходію, що проживав десь у хащах-баговищах пралісу темного. Почав він ночами зі свого баговища виповзати, із хащ непролазних вилітати, худобу хапати, ниви й оселі спопеляти, людей винищувати. Зажурились, загорювали люди. Стали думати-гадати, як від того лиха рятуватись, чи то гінців до козаків засилати, підмоги благати, чи самим світ за очі утікати.
Та на цю пору до них козак Мамай завітав, що на конику вороному диким полем гуляв. Вдаривши чолом, таке слово гречкосіям промовляв: «Не варто вам гінців посилати, козаків від служби відвертати та й самим з насиджених місць утікати, я спробую з тією вражиною силою помірятись, за землю рідну постояти». А про Мамая, як характерника, повсюду слава добра ходила, що буцімто умів він і ворога рубати, і добре на бандурі грати, знав, де і в яку пору розрив-траву, молодило й інше зілля корисне збирати, зброю заговорювати, кров замовляти. Варто було йому заклинання про кам'яну корову чи білу кобилу проказати, тричі сплюнути, як кров зупинялась, рана гоїлась.
Тому такого гостя радо вітали, за столи тесові саджали, чим багаті, тим і пригощали. Довгенько Мамай з господарями мед-пиво кружляв, вуса свої довжелезні за вуха заправляв, люлькою попику вав, срібні струни бандури пощипував-перебирав, думи старовинні наспівував-оповідав. А вже коли з-за столу вставав, таке слово промовляв: «Годі вам, добрі люди, горювати, ідіть собі в курені відпочивати, а я теж буду готуватись, проти супостата виступати». Посвистом коня покликав, щось на вухо прошептав, і кінь у чисте поле поскакав, а сам на пагорбу кирею розкинув, чорним волосяним арканом довкола обкинув, щоб ні звірі рискучі, ні гади повзучі не перескочили, сну не потривожили, шаблюку під руку, бандуру збоку поклав і сам такого хропака завдав, що аж луна гаєм пішла. Почухали потилицю люди і розійшлись, журячись: хоча б біди з ним уві сні не приключилось.
Та не довелось їм довго відпочивати, не встигли ще й перші півні переспівати, як на дворі буревієм зашуміло, громовицею загриміло, блискавкою запалахкотіло. То змій-лиходій на полювання летів, все на шляху своєму трощив.
Повибігали з осель люди, стали криком кричати, на Мамая гукати, а він і вухом не поведе, знай собі хропе. Та ось його коник вірнесенький прискакав, копитами в землю вдарив, заіржав, і Мамай, ніби й не спав, на ноги схопився, шаблюку в руку, бандуру за спину і враз на конику опинився. Киреєю коня від вогню прикриває, сам назустріч ворогові сміливо виїжджає. Змій з сильним посвистом до нього підлітає, крилами об землю б'є, куряву до неба здіймає, хоче Мамая посвистом оглушити, вогнем та курявою засліпити і живцем схопити. Та й Мамай не зіває, шабля його блискавицею літає, пазури і голови стинає, а за ним гречкосії дружно виступають, хто чим може допомагають: одні водою криничною осту-жують, інші словом щирим збодряють, а найсміливіші з боків підбігають, рани зміїні сіллю присипають, щоб голови відсічені не приростали, сили ворожої не-прибувало.
Бились вони два дні і три ночі. І коли вже у змія одна голова залишилась, та і Мамай з коником добре притомились, тоді лиходій миру запросив і пообіцяв десятою дорогою ці місця обминати, ніякої кривди людям не завдавати. А щоб уговору не порушувати, вирішили широку межу-познаку в степу проорати.
Запрягли сім пар волів у сім залізних плугів, та не встигли і семи гін пройти, як услід їм струмочок заструмився; це джерельце, що під пластом цілини дрімало, від плуга гострого пробудилось, водою прозорою задзюрчало, спершу борозною орною текло, землю вимивало, нові джерельця розбуджувало, потім вибалочки виповнювало, де в озера, де в балки води позичало і ярочками та низинками, вже звивистою річечкою шлях до Батька-Славутича торувало. З роками в неї з'явилися світлі приточки - дбайливі дочки й синочки, самі джерельцями земними живляться і з матір'ю сріблом-вода-ми щедро діляться. З їх допомогою вона щовесни водами сніговими повниться, повінню лугами розливається: озера, балки і байраки переповнює, землю щедро напуває, а інколи й русло своє змінює-випрямляє, стариці й уступи обабіч залишає.
Отаким-то чином із джерельця маленького в красуню-річку перетворилося, а через те, що початок із межі орної взяла, так за нею назва Оріль і залишилася.
|