Чарівний Приорільський край! Овіяний легендами, оспіваний поетами, він бере свій початок із сивої давнини, із часів козацької вольниці і славиться зеленими лісами і дібровами, духм"яними степами, щедрими богатствами надр і найчистішою на Україні блакитною Оріллю. Ще в ІУ тис. до н.е. наші далекі предки почали освоювати землі цього благодатного краю. Царичанський район розташований у північно-західній частині Дніпропетровської області, по березі Дніпродзержинського водосховища, в степовій зоні України, по середині течії річки Дніпро, на берегах мальовничої Орелі, за 80 км від обласного центру. Межує з Петриківським та Магдалинівським районами області і з Кобеляцьким районом Полтавської області.

Благоприятный климат и удачное географическое положение Запорожья привлекали человека с незапамятных времен. Древнейшие стоянки первобытных людей в речной долине Днепра относятся к эпохе среднего палеолита. В конце XV - начале XVI веков хозяевами земель за днепровскими порогами стали запорожские казаки. Неприступный остров Хортица превратился в один из центров формирования казацкого войска - грозной силы в борьбе украинского народа за независимость. Именно Запорожские казаки первыми создали на территории Украины политическое формирование со всеми атрибутами республики.

Займає територію у 90299 га, або 2,8% площі області.

Рельєф місцевості, в основному, рівнинний, сформований близько 280 тис. років тому ( Царичансько-Бородаївський льодовик).

У центральній частині є невеликі лісові масиви площею 35 кв.м розташовані вздовж р.Оріль.

У районі розвідані запаси бурого вугілля, торфу, природного газу та мінеральної води. Перші три види корисних копалин за обсягами малорентабельні для широкого використання. Лише столово-лікувальна мінеральна вода під назвою "Царичанська" користується попитом у багатьох регіонах України.

Царичанський район як територіально-адміністративна одиниця виник 5 жовтня 1923 року у складі Полтавської губернії. З 1932 року є частиною Дніпропетровської області.

Буремні події XIX та XX століть на просторах колишньої Російської імперії та СРСР не обминули і Приорілля. Війни, економічні та адміністративні реформи, голодомори та революції Приорільський край то піднімали, то руйнували. На фронтах другої світової війни 1939-1945рр. воювали більше 9,5 тисяч чоловік. Більше 3,5 тисяч загинули. Понад 5 тисяч жителів район були нагороджені бойовими орденами і медалями.

У 1941-1943рр. район було окуповано німецько-фашистськими військами. У районі діяли підпільні організації "Воля" у с.Юр'ївка та "Балтика-"213" у с.Ляшківка. Було страчено і загинули в концтаборах за роки окупації 88 чоловік. 94 наших земляків воювали в Афганістані впродовж 1979-1989рр., один із них загинув, два стали інвалідами.

Господарства району спеціалізуються на виробництві рослинницької та тваринницької продукції та їх переробці, підприємства якої розташовані в селищі Царичанка. За формою власності ці господарства та підприємства є колективними, фермерськими та акціонерними. В районі на базі колишніх 14 КСП створено 15 товариств з обмеженою відповідальністю, одне - закрите акціонерне товариство, 13 виробничих кооперативів, 86 селянських ( фермерських) господарства з орендними відносинами. Загальна площа земель, якими вони користуються , становить 73,3 тисячі га.

У районі майже 10 тисяч га зрошувальних земель.

На території району розташовано 49 населених пунктів, які адміністративне підпорядковані 12 сільським та одній селищній радам.

Усі населені пункти району зв"язані шляхами з твердим покриттям. Шляхи є проїзди йми для всіх видів транспорту в будь-яку пору року. Населення району становить 30,6 тисячі чоловік. Серед них: українці, росіяни, білоруси, молдовани, грузини, вірмени, азербайджанці, казахи та інші. На території району діє 18 загальноосвітніх шкіл, в яких навчається 4433 учні (10 повних середніх, 7 неповних та одна початкова), а також ПТУ-89.Всі навчальні заклади- державні.

Працюють 15 фельдшерсько-акушерських пунктів.

На берегах р.Оріль розташовані 30 туристичних баз, 9 оздоровчих таборів, 1 спортивно-оздоровчий табір, " а також геріатричний с.Могилів. 
У районі діє 16 будинків культури, 5 клубів, школа мистецтв, 20 бібліотек. є 20 кіноустановок. Діє районний Будинок творчості школярів, спортивний клуб "Оріль", дитячо-юнацька спортивна школа, районний народний історико-краєзнавчий музей та 15 музеїв і музейних кімнат при школах району.

Чотири заповідні зони: гора Калитва (400 га лісу), озеро "Довге" біля с.Бабайківка (5,8 га), урочище "Лелія" у с.Турово (З0 га) та декоративний сад у с.Ляшківка приваблюють чисельних екскурсій та відвідувачів.) На території району 125 пам"ятників археології, 42 пам"ятними історії та культури. Залишки Української укріпленої-лінії (1731-1733рр.) у селах Рудька, Залелія та смт.Царичанка і комплекс Китайгородських церков, які є найстарішими архітектурними спорудами Дніпропетровщини: Успенська (1754р.), церква-дзвіниця Св.Варвари (1756 р.), Миколаївська церква (1757р.) Приорілля прославили уроженці району: Герої Радянського Союзу -Ілля Минович Шишкань, Михайло Авер"янович Панікаха, Михайло Ілліч Вороний (Вороній) та Дмитро Павлович Назаренко, повний кавалер орденів Солдатської Слави Федір Андрійович Кривоніс та Герої Соціалістичної Праці- Микола Петрович Черниш, Наталка Яківна Продай, Наталка Іванівна Мацак, Іван Григорович Жалило Марія Антонівна Довга, Віталій Іванович Костенко.

Своєю творчістю прославили край поети: Павло Матвійович Усенко, Олександр Феодосійович Зайвий, Михайло Григорович Дяченко, Степан Степанович Назаренко (Олекса їжак), письменники: Павло Андрійович Оровецький, Василь Павлович Сологуб, Іван Андрійович Багмут, Йосип Андрійович Багмут, Олексій Трохимович Васильківський та Олександр I.

Історична довідка

Щодо походження назви Царичанка існує кілька версій. У тритомному словнику Брокгауза - Єфрона це слово трактується як похідне від «царина», тобто, простір родючої землі, на якому випасають худобу. «Топонімічний словник - довідник Української РСР (автор М. Т. Янко) назву Царичанки пояснює від молдавського «царицина». Краєзнавець І. Савельєв вважає, що це слово утворилося із двох тюркських слів «сари» і «чан» - «жовта улоговина». Кочівники так могли називати долину біля підніжжя г. Калитви, звідки дощові й талі води розмивали глину.

Водний басейн Дніпра та головних його приток, в тому числі р. Оріль, помірно-континентальний клімат і надзвичайно багаті природні ресурси визначили дуже раннє заселення краю, про що свідчать численні археологічні пам'ятки. Археологічні залишки поселень первісних людей у Царичанці датуються III тис. до н. е.

З XII ст. р. Оріль була природньо-адміністративною межею між «Диким полем», де панували кочівники, та територією Переяславського князівства Київської Русі. З XVIII ст. вона відділяла землі Гетьманщини (приорільське правобережжя) від земель Війська Запорізького Низового (лівобежні поорільські землі).

В 1399 р. у районі сучасної Царичанки (між річками Оріль та Ворскла) відбулася полика битва між литовським військом під керівництвом князя Вітовта та татарськими військами під орудою Тімура. На боці литовців воював воєвода Бобрик-Волинський, який з Дмитром Донським розбив монгольське військо хана Мамая на Куликовському полі у 1380 році. В цій битві Бобрик-Волинськии і загинув.

Перша документальна згадка про Царичанку належить до 1604 року. Це найстаріїлий поселений пункт Дніпропетровської області.

Царичанка згадується у «Літописі Самійла Величка», «Літописі Самовидця», «Історії Русів», у працях відомих істориків: М. Костомарова, О. Скальковського, Д. Яворницького, Д. Багалія, Н. Полонської-Василенко, С. Соловйова, М. Грушевського, О. Апанович, В. Голубуцького, А. Лазаревського. Це підтверджує її роль у другій половині ХУІІ-ХУІІІ століттях, як важливого економічного, торговельного і військового центру в обороні України від набігів орд кримських татар та освоєння південних районів Російської імперії.

З 1674 по 1764 роки — сотенне містечко Полтавського полку. 
У 1687 р. була опорною базою походу російсько-українських військ під керівництвом князя В. Голіцина і гетьмана І. Самойловича на Перекоп. 
У 1736 році тут перебувала штаб-квартира російсько-української 52 тисячної армії, яка в черговий раз (тепер під керівництвом фельдмаршала Мініха) ішла завойовувати Крим.
У 30-60-х роках XVIII ст. — Царичанка — фортеця у системі Української укріпленої лінії, покликаній стримувати майже щорічні набіги орд кримських татар на українські землі. 
У 1771 році тут збирались війська у кримський похід під керівництвом князя В.Долгорукова (російсько-турецька війна 1768-1774 р.р.).
У 1780 році у Царичанці проживав деякий час відомий російський полководець О.В.Суворов, лікуючись після поранення під Очаковим і інспектуючи стан оборонних споруд у Царичанці.
У 1769-1770 р.р. тут відбулося велике повстання рот пікінерів Донецького пікінерського полку.

Під час подорожі імператриці Катерини II у 80-х роках XVIII ст.. до Криму, передбачався заїзд її до Царичанки, Кобеляк і Кременчука. Лише в останній момент подорожі було вирішено продовжити її по Дніпру. Це ще раз підтверджує роль і місце Царичанки в житті південних земель Російської імперії у XVIII ст. У Царичанці у 1718 році проживало трохи менше 1000 чол. (лише чоловіків-козаків — 382 чол.). Для порівняння: за списком 1723 року у Києві проживало 1469 жителів. З них: багатих — 119 чол.; бідних вдів — 126 чол., тих, хто мав лише хату, — 925 чол. У 1775 році Царичанка стає повітовим містечком і центром одноіменного повіту.

Впродовж XVIII ст. Царичанка була місцем перебування митниці, через яку проходило більшість товарообігу України з Кримом і навпаки (особливо сіль). У цьому її місце в економічному розвитку Гетьманщини. У XVIII у Царичанці був карантинний пункт, де подорожні з півдня повинні були перебувати певний час, аби не занести в Україну і Росію чуму і інші епідемічні хвороби. Це було і з депутацією запорізьких козаків на чолі з Сидором Білим, яка у жовтні 1774 р. направлялась у Петербург і три тижні сиділа на Царичанському карантині, перш ніж продовжити путь. З 1794 по І 797 роки Царичанка носила назву Олексопіль II.

У кінці XVIII - на поч. XIX от. у Царичанці проводились 4 ярмарки: кирилівська, серединопісна, іванівська та євстафіївська. Тільки за містове на них збирали більше 300 карбованців. Торгували хлібом, худобою, ремісничими виробами. У 1896 році тут теж відбувалися тижневі ярмарки: зимова — 12-19 січня, весняна - 28 квітня — 4 травня, літня — 18-25 червня, осіння — 14-20 вересня.

У 1896 році у Царичанці було 685 дворів, проживало — 2065 чол. і 2280 жінок. 12 вітряків, 17 кузень, 3 олійниці. 2 вітряні круподерки, 4 крамниці для продажу бричок і кінської збруї, 4 бондарні, 3 корчми. З постоялі двори і 1 погріб для продажу російських вин. 4 церкви, єврейський молитовний дім, громадська богодільня. 2 церковно-приходські школи, медпункт, 3 магазини, волосне правління. 25% від населення Царичанської волості — купці. Нереалізований перед першою світовою війною і після другої — проект будівництва залізничної гілки Новомосковськ — станція Бутенки з залізничною станцією «Царичанка». В цьому теж її значимість для розвитку краю у XIX - XX ст.