Сайт смт.Царичанка

Каталог статей

Царичанка — селище міського типу Дніпропетровської області, центр Царичанського району, розташоване над р. Оріллю, в південно-східній частині Придніпровської низовини.
Царичанка (в період 1784—1797 рр. — Алексополь, назва була дана на честь російського шеф-генерал-майора Ф. П. Алексополя, у зв’язку з утворенням Алексопольського повіту) розташована на правому березі річки Орель — лівої притоки Дніпра, в 78 км від обласного центру і в 42 км від залізничної станції Кобеляки. Селищній Раді підпорядковані також населені пункти: Драгівка, Дубове, Калинівка, Лисківка, Пилипівка, Селянівка, Тарасівка, Турове. 

Історія

Виникла Царичанка в 1604 році. Хоча інші джерела вказують на часи гетьмана Самойловича. Назва "Царичанка” походить від назви річки Царичанка, яку тюркомовні племена називали за жовтий колір води. Жовтою річка ставала від розмивання глиняних схилів гори Калитви. 
Біля Царичанки були зимівникі запорожських козаків Гаврила Сало і Олексія Кочерги. У 1673—1674 роках до них приєдналися переселенці з Умані та інших місцевостей Правобережья, які страждали від набігів кримських татар. Вже у 1677 році Царичанка згадується, як сотенне містечко Полтавського полку. І дотепер зберігає назву Фортеці нагірна частина Царичанки, що була обнесена земляними валами. На цих укріпленнях не раз точилися запеклі бої з татарами. У 1696 році Царичанка, як і інші містечка по річці Оріль, потерпали від нападу орди. 

1. Період Гетьманщини та Запорозької  Січі

Першими населеними пунктами на територі сучасного Царичанського району були Царичанка та Китайгород, які виникли протягом 17 століття. В цей період річка Оріль виконувала роль кордону між Гетьманщиною та Запорожжям. Відповідно правий берег з Царичанкою та Китайгородом відносився до Полтавського полку Гетьманщини, а вище названі населені пункти мали статус сотень з сотниками на чолі. Ці дві сотні утворені гетьманом Є.Самойловичем для захисту Лівобережжя від турецько-татарських вторгнень. Лівобережжя Орелі перебувало у складі Запорозьких вольностей. Невдалий Прутський похід Російсько  армі  1711 – 1713 рр. призвів до втрати Запорожжя. Ці землі до 1734 року перебували під кримсько-татарською протекцією, а Оріль стала кордоном у прямому розумінні слова. В цей же час правобережні територі  увійшли до прикордонно  Укра нсько  укріплено  ліні . Не маючи населених пунктів, крім зимівників, дана територія на перших етапах існування козацтва не мала потреби у будь-якому адміністративно-територіальному поділі. Але вже з XVIII століття тут з’являються постійні поселення. Так першими лівобережними селами на територі  нашого району стали Бабайківка та Могилів. Тому з 1734 року територія Ново  Січі почала поділятися на паланки – адміністративно-військові одиниці. Спочатку лівобережжя Орелі входило до Самарсько  паланки, центром яко  був Самарь/ Новоселівка, Новоселиця/, сучасний Новомосковськ. У 1766(1768) році із Самарсько  паланки виокремлено Орільську та Протовчанську. До складу Орільсько  паланки входили Прядівка та Бабайківка, передана у 1770 році з паланки Протовчансько , територі  сучасних – Михайлівки, Юр’ вки, Преображенки. Центром паланки стало с.Козирщина. Могилів, територі  сучасних - Лисківки, Новопідкряжа, Супини увійшли до Протовчансько  паланки з центром у с.Личкове. Назва Протовчансько  паланки походить від неіснуючо  зараз річки Протовчі. Частину ціє  річки зараз займає нове русло Орелі. Паланковий устрій існував до 1775 року, поки за наказом імператриці Катерини ЄЄ Запорізька Січ не була ліквідована.

У 1764 році на територі Гетьманщини скасовуються полково-сотенний устрій. Гетьманська Укра на поступово втрачає рештки автономії. У 1765 р. Царичанка і Китайгород стали сотнями Донецького пікінерного полку, а територія правого берегу Орелі увійшла до Новоросійсько  губерні .

2. Остання чверть XVIII століття

Останні десятиліття XVIII століття позначилися частими змінами у адміністративно-територіальному устрою. Причини полягали у вдалому вирішенні Росією міжнародних суперечностей та активній колонізаці  півдня Укра ни, включенням до    складу нових територій, що змушувало до перегляду адміністративних меж в середині держави.

Протягом 1776–1783 рр. вся територія сучасного Царичанського району перебувала у складі Азовсько губерні, а Царичанка стала повітовим містечком, центром однойменного повіту.

У 1783 році з Новоросійсько та Азовсько губерній утворюється Катеринославське намісництво. Царичанський район увійшов до Алексопольського повіту. Так як міст у повіті не було, центром стала Нехвороща. Цікаво, що був інший проект поділу намісництва. Його правитель генерал-майор Тутолмін пропонував утворити Царичанський повіт у складі Катеринославсько  області. Але даний проект був відхилений. У 1794 році Алексополь, а значить і центр повіту перенесений у Царичанку.

Протягом 1795-1796 рр. недовго існувала Катеринославська губернія, а в складі – Алексопольський повіт

У 1796 році новий імператор Павло I вирішив повністю змінити карту Російсько імпері. За його указом відновлювалась Малоросійська губернія у межах Гетьманщини 1764 року з центром у Чернігові. Так Оріль знову поділила землі сучасного Царичанського району аж до початку ХХ ст. У 1797 р. частина Алксопольського повіту разом з Алексополем (Царичанкою), Китайгородом та іншими населеними пунктами правобережжя Орелі увійшли до складу Малоросійсько (Чернігівсько ) губерні . Повітовим містом став Кременчук. До ХХ століття Царичанка втратила статус центру адміністративно  одиниці. Територія, що перебувала на лівому березі Орелі стала частиною Новомосковського повіту Новоросійсько  губерні .

Цікава доля Алексополя. В історичній літературі вважається, що Царичанка мала таку назву протягом 1794 – 1797 рр. Але на картах Російсько  імперії, в тому числі майбутньо  Полтавсько  губерні , 1821 та 1824 років, Царичанка ще позначається як Алексополь.

3. ХIХ – початок ХХ століття

Як недовго жив Павло I, так недовго існувала і його адміністративна реформа. Вже наступний імператор Олександр I оголосив свій варіант змін у 1801 році

У 1802 році утворюється Полтавська губернія, до якої, у складі Кобеляцького повіту, увійшли землі правого берега Орелі. Кожен повіт поділявся на 3 стани та волості. У Кобеляцькому повіті 3 стан знаходився у Царичанці, волосне управління –також. Протягом ХЄХ століття до складу 3 стану входили: хутори: Турове, Клинове, Помазанівські, села: Лозоватка, Андрі вка, Катеринівка, Заочіпське, містечко Китайгород.

Лівобережжя Орелі опинилося у Новомосковському повіті Катеринославсько губернії. Відносилося до 1 стану з центром у Петриківці. Населені пункти: Могилів, Єванівка, Пилипівка, Яризівка, Бабайківка, Пантелеймонівка, Семенівка, Дрюківка, Микола вка, Березівка, Ненадівка, Гнатівка, Михайлівка, Плавещина,

Після скасування кріпосного права (1861) у Російській імперії, волость стала одиницею станового селянського самоврядування. Тому відбулися деякі зміни у волосних складах. На правобережжі до 3 стану Кобеляцького повіту, в межах нашого району входили одразу три волості: Царичанська, Китайгородська, Ляшківська.

На лівобережжі:

Бабайківська, складалася з слободи Бабайківка та Підкряжно-Надхівського поселення;

Могилівська (слобода Могилів, поселення Зоряснянське, село Підкряжне (сучасний Новопідкряж);

Прядівська, складалася лише із слободи Прядівка(Новоолександрівка);

Юр’вська (села Юр’вка, Пилипівка, Яризівка, слобода Єванівка). Усі вони входили до складу I стану.

На початку ХХ ст. сталися деякі зміни у складі волостей.

Могилівська волость: Могилів з хуторами Протовчани і Супинівський, Дрюківка, Єванівка №2;

Новопідкряжна: Підкряжне, Пилипівка (Кисличнівка);

Бабайківська: Бабайківка і хутори Новостро вські, Оленівка, Гнатівка, Заврівка, Березівка, Яризівка, Єванівка №1, Ненадівка і Наталь н Бережок;

Преображенська: Преображенське з хуторами Підкряжними, Надхівським і Озорянським, Пантелеймонівка( Мандриківка), Семенівка, Журавка( Кирилівка), Юр’ вка, Павлівка;

Прядівська: Прядівка(Новоолександрівка), Микола вка, хутори Топчанські

4. Після 1917 року

Після Лютневої революці 1917 року до влади в Україні приходить Центральна Рада, яка скасовує поділ України на губернії та повіти. Натомість у 1918 р. основною адміністративно-територіальною одиницею стає земля. Уся територія нинішньої Царичанщини потрапила до Самарсько  землі з центром у Кременчуці. Але цей поділ мав більше декларативний характер і проіснував лише 2 місяці, адже вже в квітні відбувся переворот П.Скоропадського і був відновлений гетьманат. Скоропадський відновив царський губернсько-повітовий устрій.

Антигетьманський виступ Директорі в адміністративному устро  нічого не змінив. Правобережжя Орелі залишилось у складі Кобеляцького повіту Полтавсько  губерні , лівобережжя – Новомосковського повіту Катеринославської.

У 1923 році нова радянська влада почала свою епопею з перекроювання території. У складі Полтавської губернії була утворена Полтавська округа. В її межах виник Царичанський район, територія лівого берега Орелі увійшла до Катеринославської округи.

У 1925 році губернії в Україні скасовані і округи стали основною адміністративною одиницею. Царичанський район віднесено до Катеринославського округу. В цьому ж окрузі утворений Прядівський район.

У 1926 році Катеринославську округу перейменовано на Дніпропетровську.

Внаслідок реформи 1930 р. округи ліквідовані, а райони отримали пряме підпорядкування центру (так звана двоступенева система управління).

У 1932 році утворені області. У Дніпропетровській області Царичанський район назавжди об’їднав сучасні землі та населені пункти.

Суттєвих змін зазнав адміністративно – територіальний устрій Укра ни в роки німецько  окупаці  (1941 – 1943). Більша частина укра нських земель увійшла до рейхскомісаріату Україна. Царичанський район став частиною генерального округу Дніпропетровськ.

Після закінчення війни відновився довоєнний поділ.

У 1963 році Петриківський район розділений між Царичанським та Дніпропетровським.

Є остання територіальна зміна. У 1991 році відроджений Петриківський район.

Зараз Царичанський район складаються з однієї селищної та 12 сільських рад. Всього – 48 населених пунктів

Адміністративно-територіальне підпорядкування Царичанського району протягом XVII – XX ст. 

Автор: Сергій Огарко,
учитель історі Новопідкрязької ЗОШ I–III ст.